Виступ на ШМО вихователів за темою "Шляхи педагогічної діяльності Я.Чепіги"

У педагогічній спадщині Я.Ф. Чепіги можна прослідкувати зародження та розвиток тих тенденцій і напрямків педагогіки та педагогічної психології, які є співзвучними провідним ідеям сучасної освіти. Цей факт можна пояснити тим, що проблеми виховання підростаючих поколінь, підготовка їх до життя, зміст та процесуальне забезпечення освітнього процесу з особливою гостротою постають в переламні періоди, коли йдуть пошуки нових форм суспільного і державного життя.

Підґрунтям становлення гуманістичних поглядів Я.Ф. Чепіги виявилися боротьба проти іноземного пригнічення, громадсько-педагогічний рух кінця ХІХ - початку ХХ ст. за створення національної системи освіти, що будувалася на досягненнях психолого-педагогічної науки, підвищення рівня суспільно-історичної і наукової свідомості українського народу, пробудження національної самосвідомості, значний розвиток антропологічних наук, розвиток демократичних поглядів на народну освіту і просвіту.

Особливо багато уваги Я.Ф. Чепіга приділяв питанням розбудови української народної школи на національних засадах, а також національному вихованню. Провідними ідеями педагога стали ідеї трудової народної школи, вільного виховання у системі освіти України. Багато його науково-педагогічних праць присвячено подоланню суперечності між досягненнями морально-педагогічного досвіду українського народу і вкрай недостатнім його застосуванням у теорії і практиці навчання й виховання підростаючих поколінь. Він вказував, що доки існують нації, народи з індивідуальними особливостями, доти питання про національне виховання, національну освіту не буде вигадкою.

До науково-педагогічної спадщини Якова Чепіги зверталися як видатні діячі початку ХХ ст. Я. Ряппо, Я. Мамонтов, О. Попов, С. Черкасенко, так і сучасні дослідники. Найбільш загальні відомості про життя й педагогічну діяльність Я. Чепіги містяться у роботах Л. Березівської, С. Болтівця, І. Зайченка, Ж. Ільченко, В. Марочка, З. Палюх, Н. Побірченко, С. Сисоєвої, О. Сухомлинської, С. Яворської та ін.

Праці В. Дідуха, І. Козак, І. Колесник, В. Лук'янової, С. Мазуренко, Н. Побірченко, С. Гончаренка, З. Равкіна, Є. Рудневої, Г. Савицької, С. Сірополка, Т. Слободянюк, Б. Ступарика, Т. Тарасової, В. Хомича, Л. Шапошнікової Г. Ясницького, М. Ярмаченка та ін. розкривають соціокультурні підходи до розуміння освітніх процесів тієї пори і мають опосередкований зв'язок з нашим об'єктом дослідження.

Важлива складова частина науково-творчого доробку педагога - теоретичні засади навчання і виховання молодших школярів - стала предметом ґрунтовного дисертаційного дослідження Л. Ніколенко. Дослідниця у систематизованому та узагальненому вигляді аналізує основні науково-педагогічні ідеї Я. Чепіги щодо розв'язання проблем навчання і виховання учнів початкових класів, розкриває їх значення для сучасної початкової школи, визначає вплив основних ідей педагога на розвиток освіти, навчання та виховання і їх застосування у національній початковій школі України.

Аналіз змісту праць Я.Ф. Чепіги дає змогу стверджувати, що творча спадщина вченого велика та багатогранна. Він досліджував проблеми загальної педагогіки, історії педагогіки, теорії виховання, дидактики, зокрема початкової школи, методики окремих предметів, антропології та фізіології дитини, експериментальної педагогіки, етнопедагогіки. Багато його статей присвячено психології дитинства і психології виховання.

Я. Чепіга був палким поборником уваги до дитини як до індивідуальності: виховання та навчання не повинні будуватися на ставленні до дитини як до бесформенного об'єкта. Педагогічна взаємодія з дитиною повинна відповідати потребам й властивостям конкретної дитини.

Будучи реалістом, Я.Ф. Чепіга розуміє всі труднощі, пов'язані з організацією та змістовим наповненням такої педагогічної взаємодії, де б враховувалися індивідуальні та психолого-вікові особливості дітей. На вирішення цього завдання спрямовані його методичні праці та підручники.

Науково-педагогічні погляди і практичні розробки Я. Чепіги багато в чому конституюють коло завдань, на рішення яких спрямована сучасна педагогіка: повноцінний фізичний, інтелектуальний і духовний розвиток дітей. Центральне місце при цьому відводиться формуванню гуманної, соціально активної, творчої особистості.

Досліджуючи й аналізуючи педагогічну діяльність Я.Ф. Чепіги, можна зробити висновок, що його внесок в педагогічну науку вагомий. Однак, цілісного й спеціального дослідження спадщини видатного педагога в освітній галузі, а також громадсько-просвітницької діяльності до цього часу в історико-педагогічній науці немає. Це і зумовило вибір теми дослідження - «Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Я.Ф. Чепіги (кінець ХІХ - початок ХХ століття)».

Життя і діяльність Я. Ф. Чепіги відбувається в контексті історичного періоду початку ХХ ст. – 1917 р.: 1917-1920 рр., 1920- 1930 рр. Умовно можна виділити, відповідно окремих років, два періоди. Проте така періодизація нам здається занадто поверхневою. Аналізуючи трудовий шлях учителя, вченого, організатора й керівника освіти, а також його наукові статті, посібники і підручники, приходимо до необхідності подати власну класифікацію періодів життєдіяльності Я. Чепіги в рамках певних суспільно-політичних обставин.

1875 рік – народження Якова Феофановича Чепіги. Прізвище – від матері, яке стане одним з його псевдонімів і походить воно з козацького роду. Від батька його прізвище Зеленкевич. Дитинство Якова минуло в бідній селянській родині в с. Мар‘ївці Херсонської губернії, тепер – Миколаївська область.

На наш погляд, першим періодом вважаємо навчання Якова Чепіги, який охоплює 1892-1898 рр. Цей короткий, порівняно з іншими, відрізок часу має важливе значення в становленні особистості майбутнього вчителя, вченого, громадського діяча. На першому плані в цей період залишається формування Я. Чепіги як наполегливого, цілеспрямованого педагога-практика.

Початок офіційної освіти Я.Чепіги проходить у Грушевському двокласному народному училищі. У 1893 р. він був зарахований до Новобузької учительської семінарії, до вступу старанно готувався, адже вступних випробовувань (екзаменів) було аж 11 [2, 38].

Навчально-виховний процес у семінарії забезпечувався великою кількістю наочного матеріалу: таблиці, карти, фізичні прилади. Вивчалися предмети: Закон Божий, російська мова, арифметика, історія, педагогіка, географія, зоологія, геометрія, фізика, ботаніка, чистописання, мінералогія, співи, малювання, гімнастика. Улюблених у Зеленкевича не було. Всі навчальні дисципліни він відвідував із великим бажанням і наполегливістю. Уроки проводилися шість разів у тиждень, урок тривав 50 хвилин. Щодня – по сім уроків. Крім названих предметів, у семінарії ще можна було навчитися столярської справи та здобути музичну освіту. Особливо охоче учні відвідували оркестрові заняття, де навчали гри на скрипці, кларнеті, флейті, віолончелі, контрабасі.

Вимоги до навчання були високими. Класні журнали семінарії зберегли підсумкові оцінки Я. Зеленковича. Переважно четвірки, що показує його старанність у навчанні. Успішне навчання та відмінна поведінка стали підставою для призначення йому адміністративної стипендії в розмірі 10 руб. за 1892-93 навчальний рік. Траплялися випадки, коли з учнів знімали стипендію за незадовільні оцінки, а то й виключали з навчального закладу за прогули та легковажне ставлення до навчання. Отже, навчатися в учительській семінарії було складно, потрібно докладати чималої працьовитості.

Після закінчення семінарії вихованцям видавалося Свідоцтво і характеристика. У Якова Зеленкевича в ній зазначалося: «здібності хороші, характер самолюбивий, запальний, дещо різкий у спілкуванні, на заняттях. Може бути призначений самостійним учителем, виявляє старанність і самостійність, хоча не завжди однаково» [4, 129]. Отже, Яків Феофанович Зеленкевич здобув у Новобузькій учительській семінарії, як на ті часи, досить пристойну освіту.

Новобузький період його життя відзначається напруженою працею семінариста, результати якої принесли йому вміння домагатися поставленої мети, виховали почуття відповідальності та розвинули волю і характер. Цей період відіграв фундаментальну роль у всьому подальшому житті Я. Чепіги. Здобуті перші навички педагогічного досвіду, всебічні знання – вагомий крок у майбутній педагогічній діяльності.

Після закінчення Новобурзької семінарії у 1895 році, Якова Зеленкевича призначили вчителем Зелецького земського училища (Херсонська губернія, Одеський учбовий округ). Почався другий період – учительський. У наукових розвідках не знаходимо матеріалів про роботу Я. Чепіги саме в Зелецькому училищі. Очевидно, він не поїхав за призначенням з невідомих причин. Анкетні дані, заповнені власноруч, подають відомості про те, в 1895-1916 рр. працював у школах Донбасу. Так, у 1900-1901 рр. завідував курсами для дорослих у Луганську, а в 1908-1911 рр. очолював Народний університет Вознесенського рудника на Донбасі [1]. Взагалі, учительський період охоплює роки 1895-1916.

У 1917 р. Я.Чепіга переїжджає до Києва, про що йтиметься нижче.

Про учительську роботу Якова Феофановича в школах Донбасу, Катеринославщини збереглися дуже скупі відомості. Відомо тільки те, що він докладав чималих зусиль, виконуючи навчальні програми і вказівки Міністерства, щоб уникати будь-яких конфліктних ситуацій з начальством. Діти його любили, не боялися спілкуватися з учителем на теми народного слова, морально-етичні тощо. Свої спостереження за психологічними особливостями дитини, а також висновки про недосконалість навчання в шкільному процесі Я. Чепіга намагався не ставити у політичну площину, а переводив у наукову. В учительському періоді спостерігаємо, як молодий педагог у рутинному, часом не цікавому дитині навчанні, знаходить наукову мотивацію. Він обґрунтовує науково з урахуванням перспективи навчання і виховання в школах України.

Саме в цей період окреслюються кілька талантів учителя Чепіги Я.Ф. – дослідника-науковця і журналіста. Все, що він пише, не залишається формальними контактами для формування власного педагогічного досвіду. Я. Чепіга плідно співпрацює з українськими періодичними часописами, навіть з маловідомими газетами. Він висловлювався про стан освіти, навчання й виховання дітей у статтях, які схожі були більше на літературно-публіцистичні, і публікував у журналах «Світло», «Учитель», «Українська хата», газеті «Рада» та ін.

Перші наукові статті написані російською мовою і надруковані у відомому на той час педагогічному журналі «Оренбургский педагогический вестник» у 1907р. Його статті знайшли місце в інших російських виданнях, таких, як «Для народного учителя», «Народный учитель». Пізніше в російській періодиці не друкувався.

Основні теми наукових статей учительського періоду були характерними не лише у практиці Я. Чепіги, а й усім школам України. Це, насамперед, навчання рідною мовою, низький рівень виховання і стан викладання різних предметів, слабка наочно-організаційна база та ін.

Найбільше Я. Чепігу хвилювала проблема становлення і розвитку національної школи. Творча співпраця з журналом «Світло» сприяла створенню «Проекту української школи», в якому автор Я. Ф. Чепіга зазначав, що відродження українського народу починається з народної школи, яка б давала справжню освіту, а не сурогат російського й українського змісту. «Проект» був надрукований у журналі «Світло» в 1913 році.

Працюючи вчителем, Я. Чепіга розмірковує про роль і значення учителя не тільки в школі, а й взагалі в суспільстві. У 1914 році він видає монографічну працю «Самовиховання вчителя».

В учительський період були видані інші праці. Зокрема «Проблеми навчання й виховання» (1913 р.), «Національність і національна школа» (1910 р.), «Ґрунтовні принципи нормальної школи» (1911 р.), «Народна освіта в Північно-Сполучних державах» (1911 р.) та інші. З огляду на обсяги статті ми не зупиняємося на аналізі змісту праць. Обмежуємося лише констатацією.

Таким чином, другий період життя і творчості, –- період учителювання після закінчення Новобузької учительської семінарії (1895–1916 рр.) розкриває такі важливі чинники: наукова основа практики навчання і виховання в школі, розвиток журналістських та дослідницьких здібностей Я. Ф. Чепіги.

Третій період ми умовно називаємо громадсько-освітня та наукова діяльність. Він охоплює роки 1917 – 1920. Як ми вже згадували, в 1917р. Яків Феофанович Чепіга переїжджає до Києва.

Нагадаємо, історичний момент 1917 – 1918 років в Україні заключав у собі активізацію національного будівництва. І освіта в цьому не була винятком. У Києві функціонували прогресивні угрупування інтелігенції (Спиридон Черкасенко, Софія Русова та ін), Яків Чепіга поринає в науково-практичну діяльність, швидко знаходячи контакти з людьми, його природні організаторські якості проявляються в найкращому значенні: з великим інтересом до розбудови національної школи він виконує обовязки завідувача народною освітою реформованого Київського повітового земства.

У 1918 р. отримує посаду експерта початкових шкіл у м. Києві. Вся його активна організаторська і науково-практична діяльність спрямована на розбудову нової освітньої системи в Україні. Я. Чепіга багатопланово бачить, якою повинна бути школа і приходить до остаточного висновку – ідеї вільного виховання, яка була розроблена у науковій статті «Вільна школа, її ідеї й здійснення їх в практиці» (1918р.).

Історичні події впливають на долю окремої людини. Ця теза яскраво висвітлюється в біографії Я. Чепіги. Так. 1917-1920 роки в Україні – це буремні події, коли перевірялися на стійкість різні форми державності. Українська Народна Республіка під управлінням Центральної Ради – березень 1917 р. – квітень 1918 р.; Українська держава гетьмана Скоропадського – 29 квітня – 14 грудня 1918 р.; Українська Народна Республіка у Директорії – грудень 1918 р. – 1920 р.; Українська Соціалістична Радянська Республіка, поки, зрештою, не утвердилася надовго. Зміна урядів, як засвідчують історичні дати, значно впливала на освіту, створюючи нестабільність під впливом політики. У такий надзвичайно суперечливий час Яків Чепіга разом з іншими передовими педагогами, вченими продовжує відстоювати ідеологію національної школи. Зокрема, він бере активну участь у діяльності Наркомосу УРСР, розробляє положення про трудову школу, програми оновленого типу. Продовжує публікуватися на сторінках періодичних видань, висвітлюючи назрілі проблеми освіти.

У цей період побачила світ ціла низка статей педагогічного спрямування, а саме: «Соціалізація народної освіти» (1917), «Тимчасові програми для нижчих початкових шкіл на 1918-1919 шкільний рік (критичний нарис)» (1918-1919), «Школа і освіта на Вкраїні» (1918-1919), «До трудової вільної школи!» (1918-1919) та інші.

Яків Чепіга у своїх працях висловлював ідеї трудової, вільної школи, обґрунтовуючи новими вимогами до освіти, що диктувалися новим часом, який наступив після перемоги соціалістичної революції. Вчений постійно тримав у полі зору освітню політику, на будь-які переміни одразу реагував написанням статей. До прикладу, своє незадоволення Гетьманатом він критично подає у статті «Завдання моменту» (1918). Негативне ставлення до політики більшовиків, які в 1919 р. окупували Київ і частину України, педагог висловлює у статті «Школа й освіта на Вкраїні».

Аналізуючи біографічні матеріали та інтенсивну науково-педагогічну й видавничу діяльність, робимо висновок, що особливо активною вона була саме в 20-ті роки, у період суперечливого і бурхливого розквіту культури й освіти в Україні.

На 20-ті роки Я. Чепіга покладав великі надії у створенні системи вищої освіти. Він організовує Київський інститут народної освіти (КІНО), де викладав курси: «Трудові процеси», «Організація установ соцвиху», «Методика початкового навчання», а також обіймав посаду декана, потім – проректора, отримав звання професора.

Водночас, працюючи у Київському інституті народної освіти, Я. Чепіга не припиняв наукової діяльності, багато писав і друкувався у педагогічних часописах таких, як «Шлях освіти», «Радянська освіта», «Вільна українська школа» та ін. На 20-21 роки ХХ ст. припадає його плідна робота в дошкільних дитячих закладах, він – завідувач дошкільним відділом секцій дитячих будинків Київської губерніальної народної освіти, також працював заступником губсоцвиху Київщини. Окрім цього, в 1920 р. Яків Чепіга організовує в Києві відкриття Педологічного інституту, який потім буде реорганізовано в Науково-дослідну кафедру педології, де вчений очолить секцію практичної педології.

Власна педагогічна концепція Я. Ф. Чепіги набирає викінченості якраз у 20-ті роки минулого століття– період інтенсивної творчої діяльності. Суть цієї концепції полягає в тому, що вчений розглядає процес виховання в широкому розумінні – керований педагогом саморозвиток дитини на основі педологічних знань про фізіологію, спадковість, індивідуальні психофізіологічні дані дитини. В основу навчально-виховного процесу педагог покладав трудовий метод, активну працю самого вихованця. У середині 20-х з’являються його твори педологічного спрямування.

Підсумовуючи розгляд третього періоду життя і творчості Я. Чепіги (1917-1920 рр.), узагальнюємо наше припущення про те, що цей період є найбільш інтенсивним, активним як у педагогічному, організаторсько-громадському, так і в науковому самовиявленні.

Наступний період, четвертий, ми визначаємо назвою – підручникотворення. Умовно він обрамлюється 1920 – 1935 роками. Обґрунтування подаємо нижче.

Історичні події в Україні впливали на освіту постійно. А з кінця 20-х років починається радянська політизація в освіті, культурі взагалі. Ідеологія комуністичної партії поступово починає підпорядковувати літературу, науку. Політичне позерство і закличні пафоси з’являлися у пресі, мистецьких народних заходах. Починають набирати виразної політичної демагогії в питання педагогіки. Концепції Я. Чепіги в освіті не віповідали партійному курсу науки і практиці шкільництва. Вченому доводиться часто вступати у політику як в усній формі спілкування, так і в своїх статтях. Його науково-педагогічний досвід потрапляє під прискіпливий контроль з боку владних освітянських структур. У 1933 р. він був звільнений з роботи за мотивацією «скорочення тематики». Ці причини зумовили його тимчасовий відхід від активної практичної діяльності. Яків Чепіга зосереджується на створенні підручників. Хоча підручникотворенням він займався весь час, в інші періоди, але це було справою допоміжною. Тепер же він присвятив усю творчість, сили і талант роботі над написанням і видавництвом книжок навчально-виховної проблематики. Особливо важливою ділянкою в освіті педагог-учений вважав початкову школу. Для забезпечення методичною та навчальню літературою молодшу школу він упорядкував цілу низку навчальних книжок: «Веселка. Граматка до науки читання та писання» (1922 р.); «Веселка» (1925 р.) – читанка для першого року навчання; «Веселка» (1925 р.) – друга та третя читанки після букваря; «Промінь. Читанка. Рік другий» (1926 р.); задачники для початкового навчання (1924-1925 рр.) та ін.

Я. Чепіга також пише підручники для дорослих. Зокрема, «Буквар для шкіл грамоти» (1933 р.), «Методичні поради до букваря для шкіл грамоти» (1934 р.), створив методичні посібники для вчителів «Методика навчання в трудовій школі першого концентру (1930р.), «Читання й робота над книжкою в першому концентрі політехнічної школи», «Методичні поради до роботи з читанкою першого класу» (1934 р.).

Цей далеко неповний перелік книжок, виданих Я. Чепігою саме у період 1920-1935 рр. є переконливим доказом його титанічної праці, чіткого усвідомлення – виконувати найголовніше в складних умовах.

Він писав свої книжки відповідно до тогочасних вимог навчання і далекоглядних поглядів на підручникотворення для майбутнього України. І справді, його навчально-методичні посібники та підручники виконали неабияку роль у розвитку української освіти в першій третині ХХ ст. та стали міцним фундаментом майбутнього підручникотворення для національної школи.

Останній період, п’ятий, охоплює роки 1935-1938. Стисло зупинимося на його розгляді.

Незважаючи на складні суспільно-політичні обставини, що склалися навколо вченого, він все-таки працює як учений, дослідник, педагог. 1925-1926 роки – Харківська науково-дослідна кафедра педагогіки; 1935-1936 р. – Білорусія, очолює кафедру педагогіки Могилівського педагогічного інституту; з 10 серпня 1936 р. до 23 листопала 1936 р. працює завідувачем педагогічною частиною середньої школи № 317 м. Москви. До 1 липня 1937 року виступав з лекціями в педагогічному інституті Сталінабада.

Аналізуючи життєдіяльність Я. Чепіги у роки з 1925 до 1937, замислюємося над реаліями, які супроводжували вченого. Часто змінювати роботу доводилося заради матеріального виживання та боротьби за утвердження світлих ідей освітньо-педагогічного спрямування. Педагог уже відчував послаблення свого здоров’я.

В 1937 р. занедужав і зліг, доглядали його доньки Марія та Миліца, у батька було хворе серце, пізніше стане відомий діагноз – гемокаліт (різке зниження серцевої діяльності).

Радянсько-знищувальна система невідступно розкручувала жорстокий маховик над долями розумних, талановитих, непокірних комуністичним постулатам.

Позитивні зміни в українській освіті поступово стискувалися лещатами різних підозр, нашіптувань і доносів. Останні роки життя Я. Чепіги сповнені трагічних наслідків. У 1937 р. він був заарештований за версією участі в антирадянській націоналістичній організації та проведенні терористичних акцій проти керівництва партії і уряду. Цього ж року засуджений на 10 років заслання. Рішення було переглянуто і скасовано Харківським управлінням НКВС у 1940 р., термін засудження скоротили до 5 років. Проте Я. Чепіга так і не дізнався про «жест доброї волі» з боку влади. Немолодий і хворий, він помер у 1938 р. на засланні у Севвостлазі Сусуманського района Магаданської області [3]. Було йому 63 роки. Похований на тюремному цвинтарі.

Сумно визнавати, що цей період закінчується передчасною смертю, трагічний фінал тернистого шляху від простого вчителя до вченого, до якого спочатку прийшло визнання і слава. Адже в 1926 р. широко відзначався 30-літній ювілей науково-педагогічної діяльності Я. Чепіги, на святкуванні в Харкові тоді були присутні представники громадських організацій, урядових інституцій, наукових, літературних, студентських об’єднань. Його ювілей визнавався як свято української педагогіки й школи, «свято не тільки для самого ювілянта, але й усього учительства» [5, 72 ].

Проте серед щирих шанувальників таланту Я. Чепіги були й ті, які слідкували за кожним його кроком, виконуючи замовлення чинної влади. За славою ховалася жорстока заздрість і ненависність. Справжнє визнання прийшло значно пізніше, коли сучасні вчені, дослідники ретельно вивчають педагогічну, творчу спадщину Я. Ф. Чепіги. А його концепції та ідеї стали в пригоді і основній освітній системі України.
Висновок. Підсумовуючи викладений матеріал, узагальнюємо думку про те, що в наукових матеріалах історіографії життя і діяльності вченого відсутнє чітке визначення періодів, вони не класифікуються за роками, тому ми притримувалися довільного викладу. Аналізуючи життєдіяльність вченого, педагога, громадського діяча відповідно до історично-суспільних умов епохи, виділяємо п’ять періодів.

Кожний з окреслених періодів розкриває сходження Я. Чепіги до певної вершини розквіту його здібностей педагога, вченого, активного діяча за становлення прогресивної освітньої системи в Україні.

Список літератури: 

1.           Анкетний листок; заповнений Я.Ф. Чепігою 7 квітня 1925р.// Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 166, оп. 12, спр. 8384 

2.           Березівська Л.Д. Формування педагогічного світогляду Якова Чепіги / Лариса Дмитрівна Березівська // Шлях освіти. – 2000. – №4. – С. 38-41. 

3.           Болтівець С. «… з надією на кращу долю» / Сергій Болтівець // Світло. – 1998. – № 4 (10). – С. 58-60. 

4.           Свідоцтво про закінчення Новобузької учительської семінарії Якова Зеленкевича. – ДАМО (Державний архів Миколаївської області), ф. 137, оп. 1, спр. 422, арк. 129. 

5.           О.Г. Ювілей Я.Чепіги: хроніка й інформація // Радянська освіта. – 1926. – №4. – С. 70-72.